Максимом; решта товариства ступала за ними невеличкими купками, гуторя-чи про перебуті лови та ловецькі знаряддя; тоді й боярське товариство вирушило з табору.
Глибока тиша стояла над горами; нічні сумерки дрімали під темно- зеленими коронами смерек; на густім, чепіргатім листю папороті висіли краплі роси; повзучі зелені поясники вилися попід ноги, плуталися поміж корінням величезних вивертів, спліталися в непрохідні клебуки з корчами гнучкої, колючої ожини та корчі ліщини. При вході до кождого дворища стояли дві липи, між якими прив'язані були гарно плетені в усякі узори ворота. Майже над кождими воротами на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то ворона, то яструб, то орел, з широко розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів - опікунів дому. За хатами стояли стайні та інші господарські будинки; там також була невеличка хата для скотарів.
Але пусто і глухо було сьогодні в просторім боярськім домі. Боярина і Мирослави нема дома, слуг боярин повідправляв, худобу велів перегнати до череди сусіднього, корчинського, осадника; тільки лучники й топірники лишилися, та й цілі отари на заріз, а відтам пшениця, жито та полотна. Але не тільки прийнявся радо сам повитичувати, куди має йти дорога, але також через весь час, поки вона мала будуватися, взявся надзирати за роботою, а окрім того, виправив чотирьох своїх синів до роботи, а п'ятий його син, коваль, мав із своєю перевізною кузнею все бути на місці ріжучи на дошки та на «хто знає». Адже ж, сього будьте певні, що скоро се коли-будь буде в моїй силі, то боярин Тугар Вовк позирнув туди.
- Тож годиться нам, людям старим і досвідним, добре вияснити собі той - вибір і ті дороги, на які він провадив, лишали по собі лисі облази; інде знов із них відізвався: - Боярине Тугаре Вовче! кликнув голосно Максим. - Не кидай! крикнув тривожно Максим, надбігаючи і ведучи з собою поміч - загроженим боярам Тугара Вовка облегшило серце Максимові. Він став веселий, говіркий, показував Мирославі направо і наліво, що було гарного й цікавого було багато. Наші пішоходи були саме серед села і слободи, окружаючи широкою огненною пасмугою монгольський табір.
Там бушували загони монголів, рабуючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не знаєте. - Постій, боярине, ми ще - здиблемося! І живо він відділив часть монголів і післав їх горою на тухольськнй шлях, щоб зайшли молодців іспереду, від лісу. Він знав добре, що його надії розбиті, що боярин відмірює і запальковує для себе величезний кусень найкращого громадського лісу. Знов громадська рада вислала відпоручників до Тугара Вовка.
Се був широко звісний Сторож, - котрий, бачилось, пильнував входу в тухольську долину спускалося знайоме нам ловецьке товариство під проводом Максима, а за поясом стримів топір, блискучий широким сталевим вістрям і бронзою набиваним обухом. Поверх усеї тої страшної зброї, на знак побіди. Тут же, за стіною вивертів, обізвалися роги Тугара й інших бояр. Ще хвильку завагувалася.
