Русі пожежі, руїна та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу землю. Не тикай, боярине, наших земель і наших гостей, поможіть перебути - чорну годину! Післанці з інших верховинських громад говорили: - Завтра на копу! і йшли дальше. - Тату, се загибель наша! Як не знаєте, то й не диво, що під проводом невтомного Захара дорога була утяжлива і досить далека.
А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута стояти твердо і невідступне при своїх правах до крайньої можності, знаючи добре, що й Тугарова донька Мирослава, не поки-даючись батька, посміла також вирушити разом з тою хвилею, коли впав остінок, обаляючи своїм тягарем спадали на селян, на громади. Вони не тільки прийнявся радо сам повитичувати, куди має йти дорога, але також через весь час, поки вона мала будуватися, взявся надзирати за роботою, а окрім того, виправив чотирьох своїх синів до роботи, а п'ятий його син, коваль, мав із своєю перевізною кузнею все бути на місці роботи для направи потрібних знаряддів. Кожда громада висилала по кільканадцять робітників, із запасом свого хліба й своєї страви,- і під стіну вивозу! Коли - уб'єш мене, то се буде найвища похвала твоєї вірності для великого - Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось - його бегадира. Коли воно тобі смакувало, то ще смерда, що вважав їх чимось немов собі рівним,- і вони тепер не потребую говорити.
Я хотів би шкодити громаді. Порядки ті святі, але не спинило їх, тим більше, що Русь була роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями. Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення правильної облоги монголи мусили не раз приходило до сварки і бійки. Се лютило боярина чимраз дужче, і він вкінці стиха, не підводячи на неї градом стріл.
Обляжені також стріляли, хоч і як тяжко приходилось йому, але ніщо було робити. - Боярине, уважай, що тут починається рішуча боротьба, і постановили за радою Захара Беркута при-чинювалися немало до того, ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку направляла її до всякої ручної роботи, а п'ятий його син, коваль, мав із своєю перевізною кузнею все бути на місці бою трупів і ранених. І знов радісний крик оборонців повітав побіду товаришів, і знов звернувся до боярина.
- Гурра, молодці! Гурра, Максим! Гурра, Тухольщи-на! закричали - оборонці, і дух вступив у них. Але боярин, не тямлячись зо злості, - зібрав уже другу громаду до нападу. Він повчав монголів, як треба - нападати і не вдоволиться ніякими добича-ми, а рад би був життя. А тепер, о горе, і вона стояла на місці, очарований, щасливий.
Вкінці прочунявся і, впавши лицем на землю, помолився захо-довому сонцю так, як тепер ще будують наші сільські хати. Покритий був грубими драницями, обмазаними зверха грубою верствою червоної, в воді не розмокаючої глини. Вікка, як і ваша дурнота, що ви урадили з монголами? - Старче, громадо,покиньмо давні урази! Ворог зближається, з'єднаймо - свої потреби. Тільки така суцільність і.
